У педагогів є гарна звичка бути ідеальними і зразковими для своїх учнів. Перфекціонізм і намагання організувати ідеальний освітній процес характерні для директорів шкіл та заступників директорів з навчально-виховної роботи. Цілодобові обговорення в педагогічних спільнотах, доведення себе і колег до справжньої втоми і професійного виснаження стали справжніми трендами карантинного навчання, але з кожним днем все частіше спостерігається вибухово негативна реакція більшості громадян, перш за все, батьків учнів на те, як організовано дистанційне навчання в наших закладах освіти.

Чому такий нульовий результат справді героїчних зусиль? Давайте про це поговоримо відверто.

За ці тижні ми пересвідчилися в тому, що багатьом управлінським рішенням немає жодного наукового обґрунтування, і головне, в них абсолютно відсутня практична доцільність. Тож давайте трохи зупинимось, заспокоїмось і разом проведемо роботу над помилками.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 14.07.2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.07.2015 року за № 923/27368 затверджено зміни до Положення про дистанційне навчання.

Згідно з документом, дистанційне навчання може організовуватися для учнів, які з будь-яких причин не можуть відвідувати навчальні заняття в загальноосвітніх навчальних закладах. Оголошений урядом України всеукраїнський карантин і став для української освіти такою причиною. Чому ж ця форма навчання для нас виявилась такою складною?

Можливо, проблема в тому, що не всі виявились до неї готовими і країна потребує дійсно ефективного та сучасного ресурсу, який і стане прикладом для інших онлайн-шкіл.